2022 рік, 78 ст. Список використаних джерел містить 73 найменування. Робота включає 3 таблиці.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ВІДНОСИН МІЖ ЄС ТА КРАЇНАМИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

1.1. Система інструментів зовнішньоекономічної політики ЄС

1.2. Етапи розвитку відносин між ЄС та країнами Північної Америки

РОЗДІЛ 2. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ ЄС ТА КРАЇНАМИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

2.1. Зовнішньоекономічна політика ЄС щодо США

2.2. Зовнішньоекономічна політика ЄС щодо Канади

2.3. Зовнішньоекономічна політика ЄС щодо Мексики

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС ЩОДО КРАЇН ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

3.1. Ефективність реалізації зовнішньоекономічної політики ЄС

3.2. Новітні виклики для зовнішньоекономічної політики ЄС щодо країн Північної Америки

3.3. Шляхи удосконалення зовнішньоекономічної політики ЄС щодо країн Північної Америки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ЧАСТИНА ТЕКСТУ ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ВІДНОСИН МІЖ ЄС ТА КРАЇНАМИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

1.1. Система інструментів зовнішньоекономічної політики ЄС 

Сьогодні нам, як ніколи раніше, потрібний сильний Європейський Союз. На це заслуговують наші громадяни, на це очікує світова спільнота. Європейський проект, який приніс із собою безпрецедентний мир, процвітання та демократію, ставиться під сумнів. На схід від європейських кордонів було порушено Європейську систему безпеки (мається на увазі збройний напад країни-терориста РФ на Україну), тоді як країни Північної Африки, Близький Схід і сама Європа стикаються з проблемою тероризму та насильства. І все-таки це також час надзвичайних можливостей. Глобальне зростання, мобільність і технічний прогрес поряд з партнерськими відносинами, що зміцнюються, забезпечують умови для процвітання і дозволяють все більшій кількості людей уникнути бідності, жити довше і вільніше.

Глобальна стратегія ЄС визначає основні інтереси та принципи для більш широкої участі у справах усього світу та надає діяльності Європейського Союзу загального спрямування. Її мета – зробити Європу сильнішою, більш єдиною та впливовою на світовій арені, а також здатною повною мірою забезпечити безпеку своїх громадян, дотриматись їхніх інтересів та підтримати цінності.

Інструменти зовнішньоекономічної політики Європейського Союзу відображені насамперед у нормативно-правових актах інституцій ЄС: регламентах, директивах, рішеннях.

Регламенти є найбільш прямою формою права ЄС: як тільки вони прийняті, вони мають обов’язкову юридичну силу в кожній державі-члені нарівні з національними законами. Національним урядам не потрібно самостійно вживати заходів для виконання норм ЄС. Вони відрізняються від директив, адресованих національним органам влади, які потім повинні вжити заходів, щоб зробити їх частиною національного законодавства, і рішень, які застосовуються лише в окремих випадках, за участю певних органів влади чи осіб.

Регламенти приймаються як Радою Європейського Союзу, так і Комісією ЄС. У сфері торговельної політики головну роль у правовому регулюванні відіграють постанови, видані Радою. Регламенти, видані Комісією, відіграють допоміжну роль по відношенню до регламентів Ради, надаючи конкретне визначення та конкретизацію їхніх правил.

Директиви Європейського Союзу встановлюють певні кінцеві результати, яких має бути досягнуто в кожній державі-члені. Національні органи влади повинні адаптувати свої закони для досягнення цих цілей, але вони вільні вирішувати, як це зробити. Директиви можуть стосуватися однієї чи кількох держав-членів, або всіх із них. Кожна директива визначає дату, до якої національні закони повинні бути адаптовані, надаючи національним органам влади простір для маневру в терміни, необхідні для врахування різних національних ситуацій. Директиви використовуються для приведення різних національних законів у відповідність одне з одним і особливо поширені в питаннях, що впливають на функціонування єдиного ринку (наприклад, стандарти безпеки продукції)...